1Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса. 2Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його: 3більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь мав, нїж будинок, той, хто вбудував його. 4Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог. 5І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченнє тому, що мало глаголатись; 6Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем.

7Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте,

8не закаменяйте сердець ваших, як в прогнїванню, в день спокуси в пу-стинї,

9де спокутували мене батьки ваші, досьвідчалиеь про мене, й виділи дїла мої сорок років.

10За се прогнівивсь я на рід той і сказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх;

11так що поклявсь я в гнїві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій.

12Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого. 13А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха. 14Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо.

15Коли (нам) глаголеть ся: "Сьогоднї, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню".

16Деякі бо, чувши, прогнівали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом. 17На кого ж Він гнівив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих кости полягли в пустинї? 18Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним? 19І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.