1Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителі: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савло. 2Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть мені Варнаву та Савла на діло, до котрого покликав я їх. 3Тоді вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх.

4Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр. 5І, бувши в Саламинї, проповідували слово Боже по школах Жидівських , мали ж і Йоана за слугу. 6Пройшовши ж остров аж до Пафи, знайшли одного чарівника, Жидівського лжепророка, на ймя Вар-Ісуса, 7котрий був у старости Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже. 8Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри. 9Савло ж, - (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него, 10сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господні? 11Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку. 12Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою.

13Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим. 14Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посідали. 15Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте. 16Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте: 17Бог народу Ізраїлського вибрав отців наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї. 18І до сорока літ годував їх у пустині. 19А зруйнувавши, сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх. 20А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддів до Самуїла пророка. 21А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Веняминового, на сорок лїт. 22А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою. 23Із його ж насіння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спаситедя Ісуса, 24перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому. 25Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати.

26Мужі брати, синове роду Авраамового, і всі богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано. 27Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що - суботи, сповнили їх, осудивши Його, 28і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його. 29Як же скінчилось усе, що пре Него писано, знявши з дерева, положили у гробі; 30Бог же воскресив Його з мертвих, 31Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми. 32А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям, 33що його Бог сповнив нам, дітям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогодні родив Тебе. 34А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт. 35Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння. 36Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїнне; 37Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння. 38Відоме ж нехай буде вам, мужі к брати, що через Него вам прощенне гріхів проповідуєть ся; 39і від чого не могли ви у законі :, Мойсейовім справдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся. 40Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:

41Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, діло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.

42Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї. 43Як же розійшлась школа, тоді многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.

44А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже. 45Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили. 46Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган.

47Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасенне до краю землї.

48Слухаючи ж погане, зраділи, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя. 49Розносило ся ж слово Боже по всій тій сторонї. 50Жиди ж наустили побожних та І поважних жінок і перших у городі, і підняли гоненне на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх. 51Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию. 52Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.