1І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на і морі; а ввесь народ був на землї при морю. 2І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй: 3Слухайте: Ось вийшов сїяч сіяти: 4і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його. 5Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї. 6Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло. 7А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало. 8А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро. 9І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

10Як же був на самоті, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість. 11І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся, 12щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколй не навернулись, і не простились їм гріхи.

13І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всі приповістї зрозумієте? 14Сїяч слово сіє. 15Що ж над шляхом, се ті, де сіється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посіяне в серцях їх. 16Подібно ж і ті, що на каменистому посіяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, 17та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненне за слово, зараз блазнять ся. 18А ті, що посіяні між терниною, се ті, що слухали слово, 19та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно. 20А на землю добру посіяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

21І рече до них: Чи нате приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити? 22Нема бо нічого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло. 23Коли хто має уші слухати, нехай слухає. 24І рече їм: Вважайте, що чуете: Якою мірою міряєте, відміряється вам, і прибавить ся вам, що слухаєте. 25Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

26І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю, 27та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як він не знає. 28Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї. 29Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

30І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його? 31Воно мов зерно горчицї, що, як сієш його в землю, то воно дрібніше від усїх зерен, які є на землї; 32а як посієть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тінню його кублитись може птаство небесне.

33І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати. 34Без приповістї ж не говорив їм; на самоті ж ученикам своїм вияснював усе.

35І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік. 36І, відпустивши народ, узяли Його, яв був в човні. І инші ж човни були з Ним. 37І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув. 38А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо? 39І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика. 40І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри? 41І полякались страхом великим, і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?