1Немогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок. 2Один вірує, (що можна) їсти все, а знемогаючий зїллє (нехай) їсть. 3Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв. 4Ти хто єси, що судиш чужого слугу? своєму панові стоїть він, або падає. Устоїть же, бо здолїе Бог поставити його.

5Инший шанує (один) день над (другий) день; инший же судить про всякий день (5a) Кожен у своїй мислї нехай буде певен. 6Хто вважає на день, Господові вважає; і хто не вважає на день, Господеві не вважає. Хто їсть, Господеві їсть, бо дякує Богу; і хто не їсть, Господеві не їсть, та й дякує Богу. 7Нїхто бо з нас собі не живе, і нїхто собі не вмирає. 8Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї. 9На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.

10Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим.

11Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога.

12Тим же кожен э нас за себе позалїк дасть Богу.

13Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї. 14Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне. 15Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер. 16Нехай же не ганить ся ваше добре. 17Бо царство Боже не їжа і питте, а правда, і впокій, і радощі в Дусі сьвятім. 18Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми. 19Тому ж отеє побиваймось.за тим, що для впокою і для збудовання спільного. 20Ради їжи не руйнуй діла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнем. 21Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає. 22Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляв. 23Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.