1Як же скінчив усї глаголи свої в слух людям, увійшов у Капернаум.

2В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий 3Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його. 4Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се: 5любить бо нарід наш, і шкоду він збудував нам. 6Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов; 7тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій. 8Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить. 9Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлі, такої віри не знайшов я. 10І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим.

11І сталось опісля, ійшов Він у город, званий Наш, і йшло з Ним доволї учеників Його, й багато народу. 12Як же наближився до городських воріт, аж ось винесено мертвого, сина єдиного в матері своєї, вона ж була вдова; й багато народу з городу було з нею. 13І побачивши її Господь, змилосердивсь над нею, і рече їй: Не плач. 14І приступивши, приторкнув ся до мар; ті ж, що несли, з'упинились. І рече: Молодче, тобі глаголю: встань. 15І сїв мерлець, і почав говорити. І оддав його матері його. 16Обняв же страх усїх; і прославляли вони Бога, кажучи: Що пророк великий устав між нами, й навідав Бог людей своїх. 17І розійшлось слово се по всїй Юдеї про Него й по всїй околицї.

18І сповістили Йоана ученики його про все те. 19І покликавши двох ученикїв своїх Йоан, післав до Ісуса, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам? 20Прийшовши ж до Него чоловіки, казали: Йоан Хреститель прислав нас до Тебе, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам ? 21Того ж часу сцїляв Він многих від недуг і ран, і духів лихих, і многим слїпим давав прозрїнне. 22І озвавшись Ісус, рече їм: Ідїть сповістіть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують. 23І блажен, хто де зблазнить ся мною.

24Як же пійшли посланці Йоанові, почав глаголати до народу про Йоана: Чого виходили ви дивитись у пустиню? На тростину, що вітер колише? 25Або чого ж виходили їй дивитись? На чоловіка, в мягку одежу одягненого? Ось ті, що в одежі пишній та роскоші, панують у царських дворах. 26Або чого виходили ви дивитись: На пророка? Так, глаголю вам, і більш пророка.

27Се той, про кого написано: Ось я досилаю ангела мого перед лицем Твоїм, що приготовить дорогу Твою перед Тобою.

28Глаголю бо вам: Більшого між нарожденими від жінок пророка над Йоана Хрестителя нема; найменший же у царстві Божім більший від него. 29І ввесь народ слухаючий, і митники, справдили Бога, хрестившись хрещеннем Йоановим. 30Фарисеї ж та законники раду Божу про них відкинули, не хрестившись від него.

31Рече ж Господь: Кому ж оце уподоблю людей роду сього? й кому подобні вони? 32Подобні вони дітям, що сидять на торгу та гукають одно на одного, та й кажуть: Ми сурмили вам, а ви не скакали; ми голосили вам, а ви не плакали. 33Прийшов бо Йоан Хреститель, що хлїба не їсть, анї вина не пє, і кажете: Диявола мав. 34Прийшов Син чоловічий, що їсть і пє, і кажете: Ось чоловік прожора та пяниця, митникам друг і грішникам. 35І справдилась премудрість од дітей своїх усїх.

36Просив же хтось Його з Фарисеїв, щоб їв з ним. І, ввійшовши з господу Фарисееву, сїв за столом. 37І ось жінка у городі, що була грішниця, довідавшись, що сидить за столом у господї Фарисеевій, принісши любастровий збаночок мира, 38і ставши коло ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слїзми, й волоссєм голови своєї обтирати; й цілувала ноги Його, й мастила миром. 39Бачивши ж Фарисей, що запросив Його, казав сам у собі, говорячи: Коли б сей був пророк, знав би, хто й яка се жінка, що приторкуєть ся до Него; бо грішниця вона.

40І озвавшись Ісус, рече до него: Симоне, маю тобі щось сказати. Він же каже: Учителю, скажи. 41Два довжники були в одного вірителя: один завинив пятьсот денариїв, другий же пятьдесять. 42Як же не мали чим оддавати, обом простив він. Хто ж оце з них, скажи, більш його любити ме? 43Озвав ся ж Симон і Каже: Думаю, що той, кому більш простив він. Він же рече йому: Право судив єси. 44І, обернувшись до жінки, рече Симонові: Чи бачиш ти сю жінку? Увійшов я в твою господу, - води на ноги мої не дав єси; ся ж слїзми обмила ноги мої, і волоссєм голови своєї обтерла. 45Цїлування не дав єси менї; ся ж, відколи ввійшов я, не перестала цілувати ноги мої. 46Оливою голови моєї не намастив єси; ся ж миром намастила ноги мої. 47Тим тлаголю тобі: Оставляють ся гріхи її многі, бо возлюбила много; кому ж мало оставляєть ся, мало любить. 48Рече ж їй: Оставляють ся гріхи твої. 49І почали ті, що вкупі сиділи, казати в собі: Хто сей, що й гріхи відпускає? 50Рече ж до жінки: Віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.