1Яко ж бо многі заходились опоряджувати повість про добре знані нам речі, 2як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова; 3то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле, 4щоб знав певноту того, чого тебе навчено.

5Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета. 6Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всіх заповідях та наказах Господнїх безпорочні. 7і не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.

8Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом, 9то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню. 10А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження. 11Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної. 12І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його. 13Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан. 14І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся. 15Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї. 16І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх. 17І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.

18І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх. 19І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се. 20І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.

21І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві. 22Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїнне бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий. 23І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.

24Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й втаїлась пять місяцїв, говорячи: 25Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.

26Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет, 27до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария. 28І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная. Господь з тобою; благословенна єси між женами. 29Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витанне таке. 30І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога. 31І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус. 32Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його: 33і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця. 34Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю? 35І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим. 36І ось Єлисавета, родичка твоя і вона також зачала, сина в старості своїй, і се шестий місяць званій неплідною. 37Бо не буде неможливе у Бога всяке слово. 38Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.

39Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин; 40і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою. 41І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим, 42і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї. 43І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене? 44Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй. 45І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.

46І рече Мария: Величає душа моя Господа,

47і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

48що споглянув на смиренне слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:

49бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.

50І милості Його від роду до роду на боячих ся Його.

51Зробив силу рукою своєю, розсипав гордих у думках сердець їх ;

52поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;

53голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;

54прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,

55(як промовив до батьків наших) Авраамові й насінню його по віки.

56Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.

57Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина. 58І чули сусіде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.

59І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотіли назвати його ймям батька його, Захарією. 60І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном. 61І казали до неї: Що нікого нема в родині твоїй, щоб звав ся імям сим. 62Кивали ж батькові його, як схотів би назвати його. 63І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї. 64Відкрили ся яе уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога. 65І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті. 66І положили всі, хто чув, у серці своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.

67І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:

68Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленве народові своєму,

69і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,

70(як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх,)

71спасенне од ворогів наших і з руки всіх ненавидників наших,

72щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,

73клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,

74та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,

75служити Йому в сьвятостї та праведності перед Ним, по всі днї життя нашого.

76А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнім, готовити дороги Його;

77щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,

78по благій милості Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,

79щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертній, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.

80Хлопятко ж росло та міцніло духом, і пробувало в пустині аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.